Звернення

05.05.2010 12:34

Звертаємося до усіх Українці проігнорувати блюзнірські "паради" й протиставити силу власної гідності тому владному диктатові, із яким вас намагатимуться приневолити до участі в них.

7 травня 1945 р. генерал-полковник німецької армії Йодль у ставці американського генерала Ейзенхауера в Реймсі підписав акт її беззастережної капітуляції. 8 травня на амбіційну вимогу Сталіна цей акт у ставці совєтського маршала Жукова в Берліні-Карлсхорсті повторив генерал-майор німецької армії Кейтель. Так при допомозі західних союзників більшовицький Совєтський Союз переможно закінчив війну із нацистською Німеччиною.

У розв’язанні Другої світової ввійни в однаковій мірі винуваті обидва тоталітарні режими – більшовицький і нацистський. До 1939 р. вони були військово-політичними партнерами й за пактом Молотова-Ріббентропа поділили між собою Європу, а в той же час, немов звірі із засідки, чатували один на одного, щоби знищити суперника й безроздільно панувати над світом. Гітлер перехитрив Сталіна й першим у червні 1941 р. розпочав війну.

Україна, не маючи власної держави, а отже й можливостей захистити свої інтереси дипломатичним чи військовим шляхом, перетворилася на арену жорстокої боротьби двох світових агресорів. Війна спустошила українську землю, й мільйонам українських родин завдала непоправного горя.

Мимо своєї волі українці були мобілізовані до армій держав-колонізаторів, що розтерзали між собою їхню землю – більшовицької Росії, нацистської Німеччини, Польщі, Мадярщини, Румунії. В кожній із них вони були гарматним м’ясом, воювали за чужі для них інтереси й не раз, перебуваючи по різні боки фронту, змушені були вбивати один одного.

Це – історична трагедія українського народу, зумовлена його тодішньою бездержавністю. Маючи сьогодні власну Українську державу, українці повинні добре пам’ятати цей урок та належно вшанувати усіх ветеранів Другої світової війни – незалежно від того, в якій із армій вони змушені були воювати.

Ми, члени Всеукраїнського об’єднання "Свобода", низько схиляємо голови перед десятками мільйонів українських жертв, військових і цивільних, та незалежно від того, в якій армії вони загинули чи жертвою якого окупанта стали – нацистського чи більшовицького. Особливу шану віддаємо воякам Української Повстанської Армії, що єдині в тій війні воювали за інтереси Українську нації.

День 8 травня став днем перемоги більшовицького режиму над нацистською Німеччиною. Але не тільки над нею, але й над половиною країн завойованої Європи. У кожну із них він приніс азійське варварство й цивілізаційне відставання від решти світу.

Не вважаємо, що встановлений совєтським режимом день 9 травня є днем перемоги українського народу. Прийшовши на зміну нацистській окупації, він приніс йому безмірні страждання – голод, політичні репресії, знищення мільйонів українських родин, вивезення на Сибір, виселення з прадавніх отчих земель, втрату українських етнічних територій, денаціоналізацію, руйнування українських церков, культури, традицій, знущання над мовою тощо.

Аж до початку 60-х років ХХ ст. на українських землях продовжувалася війна російсько-більшовицького окупаційного режиму із українським національно-визвольним рухом. Учасники каральних підрозділів НКВД-КГБ, що брали в ній участь і сіяли в українських селах терор та спустошення, зазвичай сьогодні й красуються у "ветеранських" лавах. Бо ж дійсним фронтовикам сьогодні мало б виповнитися принаймні 83-85 років. Як свідчить практика, таких залишилося одиниці.

Днем перемоги для нас, українців, є День Незалежності – 24 серпня. Бо саме в цей день у 1991 р. постала сучасна Українська Держава й звершилася віковічна національна мрія. Й саме в цей день реальністю стала ідея, за яку у Другій світовій війні вояки УПА і підпільники ОУН поклали сотні тисяч життів.

Нехай пам’ять ваших родичів, винищених і оглумлених більшовицьким режимом, пам’ять мільйонів закатованих українців, пам’ять героїчних борців ОУН та УПА й ваша національна честь будуть дороговказом для вашої совісті і ваших учинків.