Олег Ольжич

10.06.2010 13:37

Безсумнівно, Олег Ольжич (Олег Кандиба) є одним із найвизначніших і найхаризматичніших представників українського націоналістичного руху. Він – людина, яка суміщала у собі здібності політичного провідника, хист вченого-археолога, талант поета. Здається, за що б не брався Ольжич, все він робив на найвищому рівні. Походячи з інтелігенції (батьком Олега, до речі, був відомий поет Олександр Олесь), Ольжич-Кандиба зумів увібрати в себе всі її кращі риси, подолавши, в той же час, ті вади, на які часто хибували українські інтелігенти і які так чітко і безкомпромісно затаврував Дмитро Донцов.

Здобувши гарну освіту в Українському високому педагогічному інституті та Карловому університеті у Празі, Олег Кандиба на все життя отримав палку любов до історичної науки та археології. Утім, повсякчас поринаючи у вир минулих подій, юнак постійно пам’ятав і про реалії жорстокого життя міжвоєнної доби, коли Україна була розділена між імперіалістичними хижаками, і про необхідність відновлення української державності.

Яскраве уявлення про світогляд молодого Ольжича дають поетичні рядки, написані ним у вересні 1929 року:

"О, Україно! Хай нас людство судить, –

Тобі одній – думки і кожний рух!

Твоїм щитом – гарячі наші груди,

Твоїм мечем – ці міліони рук […]

За ясні зорі і за тихі води

Твоїх степів, спустошених огнем,

Світи запалим, стопчемо народи!!!

О, Україно! Слухай, ми ідем ! […]

Саме цього року молодий археолог вступає до лав щойно створеної Організації Українських Націоналістів. Невдовзі він завойовує там повагу за свої величезні зусилля, яких він невтомно докладає до розвитку організації. Ольжич пише до батька: "В організацію націоналістів я твердо вірю. Єдина вона, я переконаний, зробить і може щось для України". Товариш Ольжича Марко Антонович, згадуючи про Олега, відзначав: "Із початком 1929 р. він уже був сформований у цьому напрямку [націоналізму – авт.], пов`язуючи свій життєвий шлях зі шляхом воюючої нації. Цей шлях не приніс йому радості, а багато прикрості й напруження. Але нація жде й жадає все нових і нових борців, і О. Ольжич стає на цей тяжкий і відповідальний шлях, ідучи ним аж до своєї героїчної смерті".

В ОУН Ольжич займається насамперед культурно-просвітницькою роботою. Чітко усвідомлюючи, наскільки важливу роль культура відіграє у становленні світогляду людини, він докладає титанічних зусиль до творення та популяризації героїчної культури, яка поривала з хуторянським світоглядом старої інтелігенції, що зіграв вкрай негативну роль під час Визвольних змагань 1917–1921 років. Пліч-о-пліч з Євгеном Маланюком, Оленою Телігою та іншими молодими літераторами-націоналістами, керуючись безкомпромісними настановами Дмитра Донцова, Ольжич (а в організації він мав псевдо "Ідеаліст") пробуджує дух української нації через звертання до її кращих представників. Його позиція стосовно питань культури є чіткою та цілісною: "Український націоналізм творитиме…культуру героїчної доби – культуру націоналістичну, що значить, українську культуру – найглибше і найбільше українську. Визначають її дві координати – національність і героїчність. У цьому зміщається тверде опертя на національній традиції".

Саме до героїчної традиції української минувшини повсякчас апелює Олег Ольжич у своїй роботі на чолі культурної референтури ОУН упродовж 1930-х років. Він виявляє тут себе не лише як ідеолог, як палкий пропагандист, але й як досвідчений організатор, авторитетний керівник. Ще одне свідчення сучасника: Олег Кандиба творив середовище…своєю вірою і прикладом самопосвяти. Стверджувався на ньому той давній вислів, що тільки той може пізнати майстерство проводу, хто сам уміє бути слугою правди". Його служіння правді, служіння нації найбільш яскраво виявилося під час страшних воєнних випробувань, яких зазнала українська нація. На чолі культурної референтури Кандиба-Ольжич докладає відчайдушних зусиль під час оборони Карпатської України. Закоханий у героїчну традицію давньої України-Руси, Ольжич творить разом із побратимами нову традицію боротьби, традицію самопожертви в ім’я рідної землі і нації. Новий виток боротьби – відновлення української державності 30 червня 1941 року. У буремному 41 році Ольжич завжди там, де найважче, де відповідальність є найбільшою, а небезпека – найближчою. Всі сили Ольжич віддає організації похідних груп, які відроджували українську державність на Сході України, пробуджували там національний дух, знесилений довголітнім рабством. Перебуваючи у Києві, а потім у Львові, Ольжич налагоджує підпільну оунівську мережу, налагоджує видання та поширення націоналістичної літератури, у неймовірно важких умовах працює над книгою "Революція рве кайдани", в якій закликає до безкомпромісної боротьби з окупантами. При цьому над ним постійно тяжіла небезпека арешту, утім, це не зупиняло націоналіста, лише пробуджувало прагнення встигнути побільше, якнайкорисніше допомогти нації у її відчайдушній боротьбі за власне визволення. Про ув’язнення Ольжича та його перебування у німецькому концтаборі Заксенхаузен навесні – влітку 1944 року відомо мало, утім, є виразні свідчення мужньої поведінки націоналіста перед лицем смертельної небезпеки. В ніч на 10 червня Олег Ольжич помирає від тортур у своїй камері.

Життя Олега Кандиби-Ольжича є прикладом самовідданого служіння нації, постійного внутрішнього вдосконалення та систематичної, різнобічної праці над вдосконаленням нації, пробудженням її історичної пам’яті. Сприйнявщи всім серцем героїчну традицію боротьби за державність України та розквіт української нації, Ольжич спільно з побратимами-націоналістами сформував власну традицію героїчної боротьби, яка є актуальною зараз не менше, ніж у його часи, оскільки перед новим поколінням націоналістів постало величне і вкрай важливе завдання нового національного відродження України. І на цьому складному шляху повсякчас допомагає жити, працювати і боротися безсмертний приклад великого українського націоналіста Олега Ольжича.
Євген Костюк

Член ВО "Свобода"

Член Спілки істориків-письменників ВО "Свобода"